Нижче, глибше, темніше
Малко Кіра. Нижче. Роман / Кіра Малко. - Київ: Нора-Друк, 2018. — 400 с. — (Серія «Читацький клуб»).
Ця книга зацікавила мене ще влітку, коли почула про неї з інтерв’ю авторки на одній із радіостанцій. Потім, коли видавництво Нора-друк оголосило про початок продажу і виклало ознайомлювальний фрагмент, мені ще більше захотілося прочитати її повністю. Взагалі хочу сказати, що якщо стиль письма в автора важкий, то яким би не був цікавим сюжет, читати я не зможу. А тут він виявився дуже гарним. Тож я щиро вдячна видавництву за те, що вони підтримали конкурс рецензій Софії Філоненко у рамках «Коронації слова» і надали для рецензування примірник роману «Нижче», рукопис якого отримав ІІІ премію «Коронації слова – 2017».
У чому сенс людського існування? Що є рушійною силою, яка змушує суспільство рухатись уперед? У чому полягає сутність кохання та як воно виникає? Як закохані люди сприймають один одного? Чи має людина право вбивати себе і чому вона це робить? У чому її сила? Що краще – уявляти, фантазувати і не знати правди, чи, навпаки, не мучити себе ілюзіями, хоча це часто руйнує наш внутрішній світ? Ці та безліч інших проблем і питань порушує Кіра Малко у своєму дебютному романі. І поставлені нею запитання змушують замислитись, шукати відповіді разом із автором та героями твору, копирсатися у своїй свідомості, порівнюючи, приміряючи ці питання до свого життя, до свого світогляду та досвіду.
Головній героїні на ім’я Поліна набридло скніння у спокійному офісі на роботі, яку вона сама собі спочатку й обрала. І вона вирішила кардинально змінити стиль життя та влаштувалась працювати на океанський лайнер в якості обслуговуючого персоналу, маючи дві вищі освіти, а один із її дипломів – навіть з відзнакою.
Той корабель – це маленька модель сучасного суспільства, в якому кожен споживає іншого. Споживання – ось сутність світу. Сутність людських стосунків.
В чудовій обкладинці, в оформленні якої використано малюнок Ольги Витвицької та яка виконана дизайнером Юрієм Волгіним, чітко простежується той же акцент, що авторка зробила у назві роману – там зображено все те, що «нижче» - той світ, який не бачать пасажири лайнера, таємний світ, населений тисячею людей, що працюють по одинадцять годин на добу, щоб зробити пасажирів щасливими та задоволеними сервісом, за яким вони сюди і приходять. Героїня безліч разів по відношенню до персоналу вживає слово «тіло». Вони всі – це тіла, які не мають навіть облич, бо головне – це бейджик із іменем. Без нього вони ніхто. Безликі тіні, примари, яким заборонено з’являтися у пасажирській частині корабля без форми і бейджика, - вони рухаються коридорами величезного судна, щоб зробити життя пасажирів кращим, веселішим, цікавішим. Хто ж ті люди, що працюють на цьому лайнері? Більшість із них – то заробітчани з усього світу, що шукають роботу, щоб утримувати свої родини. Також є ті, хто тікає від чогось, хто хоче щось забути або щось знайти. Як каже головна героїня, тут не виживають щасливі. Вони списуються у першому ж порту. Це місце тільки для нещасних. Або для тих, хто поставив собі за мету зробити кар’єру на судні. Та таких там небагато.
Той лайнер курсує між одними й тими ж містечками і великими містами, наче заїжджена платівка. А Поліна стоїть на кормі і дивиться, як віддаляються береги. Вона «більше любить дивитися на те, що віддаляється, ніж на те, до чого йде».
Одна з особливостей стилю цього роману – невелика кількість діалогів та вживання дієслів, що якось непомітно для читача змінюють свій час з минулого на теперішній і навпаки та створюють відчуття плавного гойдання океанських хвиль, які несуть лайнер уперед. Завдяки такому стилістичному прийому читач відчуває себе свідком подій, що відбуваються на судні. Побутові подробиці життя на кораблі, різноманітні персонажі, стосунки персоналу між собою та з пасажирами, описи місць, у яких зупиняється корабель – все це подано у сприйнятті головної героїні та щільно переплітається з її спогадами про життя на суходолі. Так ми поступово дізнаємося, чому вона потрапила на цей лайнер, ким і де працювала, яку мала родину, освіту, та ще безліч інших подробиць, важливих для розуміння її внутрішньої сутності та проблем, які хвилюють авторку. Калейдоскоп облич, імен, національностей – ось що пролітає повз героїню кожного дня по одинадцять годин на добу, а часто і більше, коли вона напивається у барах на самоті чи з друзями, їде на екскурсію або танцює на вечірках. В неї безліч знайомих, які гарно до неї ставляться, бо вона робить смачні молочні коктейлі, і які віддячують їй за це поцупленими у пасажирських ресторанах сандвічами, лазаньєю та іншими смаколиками. Такий собі обмін, взаємоспоживання. Поліна розмірковує про те, чи є на лайнері хоч хтось безкорисливий, кому не потрібен обмін. Так, є. Але їх усього двоє – Аді та Кайо. Та чи вона сама така ж безкорислива, як і ті двоє? Вона завжди намагається віддячити за гарні вчинки. Але в більшості випадків робить це з почуття обов’язку, без бажання та через силу. Чи потрібні Поліні ті, хто щиро її полюбив і допомагає просто так, не чекаючи нічого в обмін? Вона приймає подарунки і компанію Кайо, а коли їй це набридає – тікає від нього і просить не показуватись їй стільки, скільки вона захоче.
А що їй взагалі потрібно від життя? Чого вона прагне і до чого йде? Про що мріє? Чи знає вона сама відповіді на ці запитання?
«Ти просто не здатна бути щасливою. Ти нездатна сприймати те, що тобі дають, і просто радіти цьому. Тобі завжди потрібне щось більше. Щось шукати, здобувати, боротися. Ти зустріла там щось прекрасне і покинула, приїхавши сюди шукати ще невідомо чого. Нащо? Тобі подобається здобувати, втрачати, перебирати, страждати й боротися», - так визначив сутність головної героїні її друг.
Червоною ниткою у романі проходить мотив байдужості. Поліна вимовляє слово «байдуже» безліч разів. Це сутність її характеру. Їй байдуже до всього і всіх, вона зациклена на собі і своєму хворобливому почутті до А.
Взагалі можна сказати, що роман пані Малко повен сюрпризів. Один із них – це несподівані відкриття, які робить читач, поступово заглиблюючись у споглядання образу головної героїні. Спочатку вона викликає щире співчуття. Нещасна дівчинка, яка пережила психологічну травму і страждає від кохання. Хоча кохання насправді було взаємним. Вона могла і не їхати у далекі світи, а залишитись і не морочити голову ні собі, ні А. Та А. не хотіла приймати рішення за неї, а Поліна прагнула, щоб її попросили залишитись. І от сторінка за сторінкою ми поступово починаємо розуміти справжню сутність головної героїні – споживацьку, егоїстичну, зациклену на своїй маніакальній пристрасті, яка потім розвіялась у просторі і часі, коли Поліна зустріла іншу, гарнішу та привабливішу кандидатуру. А. вона сприймала через призму свого внутрішнього світу, а після зустрічі з Еммою раптом зробила відкриття – до біса внутрішній світ, секс – ось що головне у стосунках.
Психологічні проблеми, дитячі травми, що залишають свої відбитки на душах, характерах, вчинках на протязі всього життя - важлива тема, яку не оминула увагою Кіра Малко у своєму романі. У творі дуже багато героїв, які є травмованими, або пошкодженими, як каже Поліна. Це її кохані А. та Емма, сама Поліна, Кайо та багато інших. Тільки одних колишня душевна травма змушує робити травмованими оточуючих, а інших людей, навпаки, робить чутливішими до чужих проблем.
Поліна ще в дитинстві отримала психологічну травму від власного батька. І ця травма накладає відбиток на її поведінку та характер. Будь-яка людина постійно робить вибір і приймає рішення. Та інколи це так важко зробити, особливо якщо ти не навчився цього з дитинства. Чому Поліна так любить аеропорти і могла б навіть отак жити, перелітаючи з країни у країну, зупиняючись на кілька годин для пересадки? А все тому, що «тут можна сховатися від усього. Всі проблеми, турботи, питання, які потрібно вирішити – все це там, зовні. Вони за спиною чи попереду. До них летиш або від них тікаєш – немає значення, бо тут від них можна заховатися…. Хтось інший вже подумав про те, куди потрібно рухатися, і це Поліні подобається чи не найбільше в тому, щоб бути пасажиром. … пересідати з борту на борт, бути вічним пасажиром. Змінити корабель на небо. Аби лише не зустрічатися з тим, що чекає на землі».
Кожен робить свій вибір – іти чи залишитись, померти чи жити. Випадок інколи змінює життя. Є варіанти вибору, а є випадковість і збіг, які впливають на нас або знову ж таки дають можливість подальшого вибору – про все це розмірковує письменниця на сторінках свого роману.
Поліна заглиблюється у спогади про своє нерозділене, як їй здається, кохання, звинувачує у своїх нещастях всіх, тільки не себе. Як тільки дізнається, що Кайо закоханий у неї, починає його зневажати. Того, хто був її єдиним справжнім другом на кораблі. Вона свідомо намагається зробити йому боляче. Вона завжди робить боляче тим, хто її любить. Або тим, кого любить вона. «Тільки я маю право завдати їм болю, більше ніхто», - вважає Поліна. Ось те, що дісталося їй у спадок від батька. І вона отримує від цього задоволення. Чи хоче вона щось змінити у собі? Насправді її все влаштовує. Не влаштовує тільки те, що хтось уривається в її замкнений простір і заважає. Всі ті, кого вона не кохає. І її дивує та правда про неї, яку їй розповідає Кайо. Та вона йому не вірить.
Ще одна актуальна для сучасних українців тема , яка хвилює письменницю – це питання національної самоіндентифікації. Кіра Малко дає читачу уявлення про те, що відбувається з людьми, які перебувають доволі довгий термін серед тих, хто в більшості не є представниками їхньої нації. Зображуючи своїх героїв у різноманітних ситуаціях, авторка розмірковує над тим, що таке патріотизм та чи потрібен він зараз, коли відбувається мультикультурний обмін у всьому світі, і чи можливо існувати у цьому мультикультурному просторі протягом тривалого часу.
Отже, «Нижче» - це твір актуальний, молодіжний, в дечому навіть трохи епатажний, поданий стильно і цікаво. Недарма він був високо оцінений журі Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» та відзначений Третьою премією. Чи навчилася головна героїня приймати рішення, робити вибір і не боятися життя, – про це ви дізнаєтесь, прочитавши дебютний роман Кіри Малко.
Рута Богдан
